Тексти темряви

Із поезій Віталія Степанова 

(из книги ТЁМНЫЕ ТЕКСТЫ, Петербург 2008)

 
Той що навколішки бігає
волохатий
брудний звір
затягнутий коштовною важкою тканиною слави

я хочу тебе з’їсти
сказав він мені
як тобі це подобається
адже ти об’єкт особливий
адже майже ніколи ти не виходиш з дому
потанцювати або випити
скажи мені хоч що-небудь
хоч посміхнись на прощання
як тільки ти витримуєш там
у себе
вгорі
світло самотнього факела

і наді мною нестерпно сяяла зірка
нещаслива зірка
вона затрималася на зайву хвилину
намагаючись убити мене раніше
ніж уб’є мене звір

*

але
поки був зв’язок
сльоза просочувалася
ковзала по моїй щоці
яка ще зберегла запах боязких поцілунків
а коли я опускав руку
сльоза падала на іншу щоку
на катіну
шерстисту
гладку
сльозам навіть відпочинок не потрібний

жарко навалювалося сонце
як полуниця
як катіно вельветове плаття
що потемніло під пахвами
як поволока загару ззаду на шиї
у яку важку ману зливалося все це
яке блаженство було
не піднімаючись на щиколотки
обійняти катю за тепле плече
і слухати

слухати
як якийсь залізний маніяк
зібрався щось пожерти в китайському ресторанчику
де обіцяли обслуговувати відвідувачів до самого кінця світу
доти
хоч би доти

поки ми не встанемо на ноги
після чого катя помре

*

катя
не
за здібностями
послав
тебе бог
знову
у платті
але краще
промовчати

*

ти
гаразд
починай тепер
коли ми обидва призналися у взаємній симпатії
відвертість нам дається тепер набагато легше
мій мозок по-новому палає
я знаю що тепер
проблема в тому
як ти лежиш в моїх долонях

*

ти
та дівчина
яку я вже давно собі малюю
у вигляді невинних дівчаток
з найдоступнішими обличчями
як  віддзеркалення наприклад

ну
ще одне зусилля
і у мене таке відчуття
ніби ти
кличеш мене до обіднього столу
спершись на нього ліктями
щоб останнє з тобою я домальовував гарячим шоколадом
*

мій мозок вдесятеро масивніший
ніж насправді
музика

з дівчиною
повернувся з концерту
на плоский портрет квартири
у вузькій рамці покірливо поступившись
місце злості ким дівчина мене уявила
людиною такого типу
у якого вияв емоцій
протікає
приблизно
від середини автобуса мало не
до сидіння водія означає
концерт
народу повно гості там всякі батьки наполягли
колишній чоловік
тра-ля-ля

*

вбитий
уколами твого докору у горло знизу
зараз
нічого не розумію
звичайно такого бути не повинно
тому мій мозок
починає ритися
у святкових молитвениках
у старих збірках гімнів
гіркого каяття
у піснях журби
у книгах які
читав щодо цієї події
у школі
тому що багато знав про це я
тому
що багато чув
та тільки один раз саме зараз
так засмутився

ти злякалася смутку мого
у твоєму розкаянні
дзвеніли нотки дитячих грудочок коли дівчатка
під час одягання нахиляються

я привів
до себе додому жінку
у вигляді цілком цілісного скелета відчуттів
так що крісло тужливе
заскрипіло під нею і безсоромно
втупилося
у простір
*

але приємно інколи
поговорити
з дівчиною
у хованки бавишся у платтяній шафі
навіть тоді
коли людина
в результаті своєї хвороби
стає нестерпною

мабуть
та що не сховалася вчасно
опиниться у меншині

але той що втік
той що бере в гардеробі пальта і миттєво рве
на себе віжки

на дорозі ніби з-під землі
зростають
двоє дітей
хлопчик старанно друкує мініатюрну газету
дівчинка вниз головою летить в ставок

*
тим часом дівчина зненавиділа мене але не
із-за якоїсь там незнайомки
дівчини абсолютно не стосувалося
що мій матрац палив мене
дівчина схопилася з матраца і забралася високо
у небо
над нескінченними лісами і скам’янілими числами
де повисла на мить
і закрила обличчя долонею
її вирвало

коли нудота
пройшла
сказала мені
вона тоном людини
що ухвалив остаточне рішення
я  дозріла для ненависті

*

закотилося
сонце
по землі кров його
тінь
без кісточок кидає

знаєш хто мені закон
сонце поважне
сімейне
дзвін
у трубах опалювання
зранку
ще куплю на гроші бога дві пляшки вина

кулі енергії розміром в мільйони кілометрів
світи з мільярдами різних людей
навіщо послали за мною
нескінченну порожнечу
і тепло
я не здогадуюся
я неначе річ космічного обману

але
найновіша
найновіша полум’яніє в ночі
яскраве полум’я всесвіту
теж спочатку дружнє
на місці колишньої зірки
ті ж сонця
ніби головешки від догорілої костриці
які тяжінням здавило
і навіть їхнє світло
як вино
не може позбавитися його обіймів
але хоче на волю

 
а мені не підійде ніяка жінка
немає
зараз у мене свої маленькі радощі
коли на вулиці трохи потепліє
я знову чоловік
мені приносить задоволення
відшукувати в піску пласкі камінчики
нанизані один на іншій

і тільки потім
повний драматизму пасаж
філософів
у якому великі імена данте
і війона встають
як дзвін
як виклик мені
авжеж хтось повинен
розділити зі мною радість буття
що ж вони там роблять
підкинуті мені часом
вони починають писати вірші
перетворившись на німців

неначе кришка труни
опустилося на мене мертве
важке забуття
жінка покинула мене

вона відчула себе обдуреною

*

і спокійно відповіла королева
і поступила безглуздо
стосунки між нами стіна
холодна неначе король крижаний

королева хитаючись
відсунулася від стіни і озирнулася
як хтось швидко
перетнув вулицю
і дзеленчить у дзвоник над кам’яними дверима

знову хтось довго дзвонить
і королева готова
прийняти того кого стільки чекала
та  гість вже відчув
королева розпочала 
гнити і розкладатися
покривається огидними струпами і
наростами і
її нутрощі  наповнюються
мерзенними покидьками
струмками смерті
що сочилися скрізь

і безліч дверей височіли
у ній
тільки для
захисту королеви від короля
ось бач який
був заповітний
образ її
у королеві

(c)  Віталій Степанов, Темні тексти.

(с) Переклад світлани Осєєвої

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s